|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
А́раґорн (синд. Aragorn) — ватажок дунедайн, король Возз'єднаного королівства Ґондору і Арнору, Повелитель Західних земель, король Заходу, Король Білого Древа, один з головних персонажів трилогії Джона Роналда Руела Толкіна «Володар перснів».
Також відомий як:
Ельфініт (Elfstone),
Блукач (Strider),
Елессар (Elessar),
Дунадан (The Dunedan),
Спадкоємець Ісілдура (Isildur's Heir).
Араґорн народився 1 березня 2931 р. Третьої епохи. Дунадан, син Араторна й Гільраен, прямий нащадок Еленділа, шістнадцятий і останній проводир дунедайн Півночі, що став королем Ґондора і Арнора під ім'ям Елессар. Один із членів Братерства Персня. Араґорн — «королівська доблесть», від синдарського Ara (aran, король). Це ім'я дав йому батько, а Іворвен, мати його матері Гільраен, пророчила, що «бачить на його грудях зелений камінь, що і дасть йому істинне ім'я і прославить його, тому що буде він цілителем і відновлювачем»[1].
Йому було всього два роки, коли його батько, Араторн, загинув від стріли орка, і мати попрямувала разом з ним у Рівенділ. Він ріс і виховувався в будинку Елронда, який любив його, як власного сина. Однак за вказівкою Елронда його називали «Естель», а справжнє ім'я, як і походження, тримали в таємниці.
Араґорн був високого зросту, волосся його було темним, а очі — сірими, як у більшості дунедайн. Говорили, що і зовні, і за характером він дуже нагадував Елендура, сина Ісілдура, і, відповідно, брата Валандиля — предка Араґорна.
Коли Араґорну виповнилося двадцять, Елронд розповів, ким був його батько, відкрив його справжнє ім'я, передав сімейні реліквії — перстень Барахіра й уламки Нарсіла, і напророкував, що його очікують великі подвиги, і що життя його буде довше, ніж звичайно буває в людей.
Наступного дня Араґорн уперше зустрівся з дочкою Елронда, Арвен. Він прогулювався вечірнім лісом й співав «Ле про Лейтіан», коли зненацька побачив прекрасну ельфійську діву в синьо-срібному плащі, на чолі якої сяяло коштовне каміння, і спершу він сприйняв її за Лютіен. З цього моменту Араґорн покохав Арвен. Довідавшись про це кохання, Елронд покликав до себе Араґорна й сказав, що Арвен стоїть куди вище за нього, і, навіть якщо її серце звернеться до Араґорна, він, Елронд, однаково буде засмучений — поки її батько залишається в Середзем'ї, в Арвен залишається юність елдар, якщо ж він піде за море, в Арвен буде вибір — піти з разом з ним або залишитися. Також він пророчив Араґорну, що його очікує велика доля й довгі роки випробувань.
Тоді Араґорн із дозволу Елронда залишив Рівенділ. Майже тридцять років він боровся із Сауроном. «Так став він найстійкішим з людей, вправним у ремеслах і навченим у знаннях, та, однак, стояв вище за них. Тому що був він мудрим, як ельфи, і таке світло могло спалахувати в його очах, що мало хто міг витримати це. Сумним і суворим зробила лице йому доля, але завжди жила в його серці надія, що часом народжувала радість — начебто струмок пробивався крізь скелю». 2956 року Араґорн зустрів Ґандальфа, і почалася їх дружба. Вони багато подорожували разом, але з роками Араґорн все частіше подорожував наодинці. 2957—2980 роки він проводить у мандрівках — спочатку він служив у Рогані Тенґелю, а потім у Гондорі — Ектеліону II. Там його називали Торонгілом, Зоряним орлом (від thoron (орел) і gil (зірка)), «тому що був він швидкий і гострим був його погляд, і носив він срібну зірку на плащі». 2980 року Араґорн зібрав невеликий флот і уночі зненацька наскочив на Умбар, спалив більшу частину умбарських кораблів, убив Воєначальника Ґаваней і відвів свій флот із невеликими втратами.
2980 року Араґорн вертався із кордону Мордора, прямуючи до Рівенділа, щоб перепочити. У Лоріені, куди йому дозволили ввійти, після довгої розлуки він знову зустрівся з Арвен. Вони довго гуляли луками Лоріена, і одного раз увечері дня літнього сонцестояння, піднялися на пагорб Карас Галадон і заприсягли один одному у вірності. Арвен зробила свій вибір, і, коли Елронд довідався про нього, то дуже засмутився. Коли Араґорн на деякий час повернувся до Рівенділа, Елронд сказав йому, що Арвен не стане нареченою нікому, крім короля Ґондора і Арнора.
Араґорн знову попрямував назустріч небезпекам. 3006 року він відвідав матір в Еріадорі, куди вона повернулася до своїх рідних, і Ґільраен пророчила, що вони бачаться востаннє — ще до настання весни 3007 р. вона померла. 3009 року Араґорн разом з Ґандальфом почали полювання на Ґолума, що тривало, з перервами, наступні вісім років, поки нарешті, Араґорн не спіймав його в Мертвецьких болотах, 3018 року.