Мортаріон (англ. Mortarion) — був одним із двадцяти примархів, створених Імператором Людства на зорі Імперіума, відразу після закінчення Ери Роздору. Капсула з Мортаріоном потрапила на віддалений світ-смерті Барбарус, де правили клани монстрів-людожерів, які регулярно збирали жнива з місцевого людського населення. На цьому похмурому світі смерті та жаху примарха всиновила могутня чудовиська, яка виховувала його як власного сина та спадкоємця. Дізнавшись про страшну правду, примарх пішов проти «батька» ставши для пригноблених людей визволителем, похмурим месією. Під час Єресі Хоруса Мортаріон звернувся до Хаосу і є найбільшим демон-принцем Нургла. Прихований і зловісний Мортаріон був примархом і королем легіону Гвардії Смерті. Він виріс у кошмарному світі, сповненому жахливих таємниць і потойбічного жаху, де на людей полювали, наче на диких звірів. Темрява Барбаруса, що оточувала примарха з ранніх років, просочилася в його душу, та так там і залишилася. Рішучий і не знаючи жалю Жнець перетворив свій легіон на запеклих визволителів, привидів смерті і правосуддя, для яких не існувало непереборного поля битви або ворога, з яким вони боялися б зійтись віч-на-віч. Брехнею та напівправдою Хорус схилив Мортаріона на свій бік, і за свою роль в Єресі Хоруса Жнець та його Гвардія Смерті заплатять невимовно жахливу ціну. Мало хто зі світів, в які занесло юних примархів, були настільки ж жахливі і похмурі, як проклятий Барбарус. Мало що можна сказати напевно про цю далеку страшну планету і про молодість примарха, оскільки очевидно, що ще при виявленні Мортаріона правду приховали з волі самого Імператора. Можливо, те, що виявилося на Барбарусі, не призначалося для очей людей або було надто жахливим, щоб про нього знало решта людства і навіть воїни інших легіонів. Більшість достовірної інформації про Барбаруса і примарха Гвардії Смерті походить з одного джерела — так званих «Стигійських сувоїв» Лакланда Торна. Торн був відомою, нехай і неоднозначною людиною, істориком, спрямованим у хрестоносний флот, який проник у навколишню Барбарус похмуру туманність. Він був поліматом — здібним ксеноперекладачем, антикваром і поетом, але через похмурий світогляд його роботи однаково лякали і просвічували. Торн став частиною легенд Великого хрестового походу, оскільки зник незабаром після завершення своєї великої праці. На Барбарусі він знайшов апофеоз свого темного мистецтва, записавши історію Мортаріона для нащадків, і його робота, «Стигійські сувої», стала частиною культури Гвардії Смерті, їхню копію давали кожному космодесантнику після формального прийняття до легіону. За межами легіону цього трактату цуралися, вважаючи його надто зловісним і моторошним, щоб брати за щось інше, ніж темну алегорію. А дарма.
Світ, в який впав юний Мортаріон, був втіленням кошмарів, які чекали людства в довгу ніч Ери Роздору — володінням лютих чужинців-деспотів, які правили забитими нещасними людьми подібно до жорстоких, жахливих богів.
Сама екологія Барбаруса була такою зловісною та смертоносною що, ймовірно, була створена його господарями як для підтримки їхнього життя, так і як засіб контролю смертних. Це був похмурий скелястий світ первозданних боліт та непрохідних лісів. Великі гірські хребти огортав отруйний туман, серед задушливих міазмів якого хлипали кислотні дощі, здатні миттєво здерти тіло з кісток. Промені стародавнього, роздутого сонця ледве сягали дна глибоких долин, а ніч була безпросвітною, як закрита могила. Серед боліт і лісів у низинах дикі люди Барбаруса чіплялися за життя, ховаючись від темряви в одиноких селах та хуторах. Кожної миті їх сповнених страху і тягот життя навіть у неспокійному сні затьмарювало знання, що високо в оповитих саваном імлі твердинях і зловісних вежах таяться жахливі владики, які чекають на бенкет.
Навіть Торн не наважився натякнути у своїх записах на справжнє ім'я ксеносів-володарів Барбаруса, викреслених з історії, проте збереглися свідчення їхніх моторошних пристрастей та темних сил. То були велетні, що тричі перевершували зростом людини і одягнені в іржаві обладунки, виснажені й жахливі фальшиві боги — сутності, чиї наукові та некромантські знання давно дозволили їм підкорити смерть. Вічність, яку могло обірвати лише велике насильство, вони присвятили інтригам і ворожнечі, що живиться неймовірно винахідливою злістю. Пішками в їхніх міжусобних війнах став нескінченний парад кошмарів: полчища пошитих із шматків мерців, змучених напівбожевільних хижаків-метаморфів та големів з перетинчастими крилами. Але ще жахливішими були чемпіони: палиці купи їдкої аморфної плоті, що тисячами ротів марно благали про смерть, і кошмари, яких не описати нормальній людині... кошмари, висічені із плоті людей. Для могильних владик дикі люди були навіть не рабами, а м'ясом, яке лежить на складі в очікуванні бенкету.
«Стигійські сувої» оповідають, як після «жнив» людської худоби в одному з найбільших поселень стояв найбільший з повелителів мерців і впивався різанею, коли мертву тишу раптово розірвав крик немовляти. Він пішов через море трупів у отруйні тумани, де нарешті знайшов дитину — бліду й голодну, але вижило там, де ніщо не могло вціліти. Владика оглянув білу беззахисну істоту. Це явно був чоловік, але чужинець відчував у ньому щось велике. Незважаючи на сумніви, владика не став обривати життя дитини помахом коси, адже він, як і всі інші чужинці, не був ні живим, ні по-справжньому мертвим, і побачив у немовляті те, що інакше знайти не міг — сина та спадкоємця. Дитину, знайдену серед понівечених трупів, він назвав «Мортаріоном» — сином смерті.
Для того, щоб випробувати силу юного примарху і те, як довго він зможе витримувати моторошні отрути висот Барбаруса, владика побудував на самому кордоні кам'яну твердиню, яка стане для хлопчика в'язницею та домом. А свій чорний особняк він спорудив ще вище, де тумани вбили б навіть примарху. Серед кам'яних стін, що плачуть, і покритих шипами укріплень, що стримують ворогів його «батька», юний Мортаріон ріс у своєму притулку-темниці в безпросвітному світі, де саме повітря несло смерть. Єдиним учителем примарха було чудовисько, що притулило його, будинок був приємний як відкритий склеп, а слугами стали ганебні чудовиська. Мортаріон навчався бути живою зброєю, боротися, керувати і вбивати, і ніхто не знає, які таємниці невідомих чудовиськ, що віками правили Барбарусом, йому вдалося збагнути.
Кажуть, юний примарх прагнув дізнатися про все, що можна, від бойових доктрин і чаклунських таємниць до знання техніки та хірургічної вівісекції, і був гідним учнем. Мортаріон вже був грізним і смертоносним воїном, а невдовзі його вчитель розпочав активніші випробування, адже вендетти та війни могильних владик були вічні. Примарх вірно бився поруч із гігантом у битвах і жнивах. Час минав, і Мортаріон швидко зростав, його надлюдська сила і розум розцвіли навіть у безпросвітній темряві, куди його закинула зла доля. Незабаром допитливий розум почав ставити питання, на які його прийомний батько не хотів відповідати чесно.
